Виховна робота

Виховна година на тему: "ВІЛ/СНІД - передбачити і уникнути." 1 грудня весь світ відзначає День боротьби зі СНІДом.  Давайте з вами пригадаємо, що це за слова такі ВІЛ і СНІД і як вони розшифровуються.  В – вірус   ( збудник захворювань ) І – імунодефіциту ( відсутність імунної реакції організму ) Л – людини ( може бути тільки у людини )  С – синдром ( низка симптомів , що вказують на хворобу) Н – набутого ( не спадкового)  І -  імунного ( стосується імунної системи) Д – дефіциту ( відсутність або нестача ) ВІЛ/СНІД – хвороба відносна молода .Про неї ми почули наприкінці 80-х років минулого століття. Але якщо в 1988 році було лише 2 хворих на весь Радянський Союз , то в 2007 році у Вінницький області – 1432 людини. Цифри жахливі , але ще страшніше те ,що хвороба не вибирає за статевими ознаками або за кольором волосся , або за кольором чей. Хворіти можуть як дорослі ,так і діти . І ніхто не може сказати: « Ні! Мене це не стосується!» Ми всі ходимо під Богом. Дай Боже ,щоб він нас зберіг , але ми самі повинні знати як передається інфекція ,щоб уникати  контакту  з нею.   Вірус ВІЛ є збудником і він є всіх виділеннях організму : сльозах , слині .поті , сечі. Але найбільша ,тобто найнебезпечніша концентрація його у  крові ,молоці матері і  виділеннях статевих органів.    Тому науковці стверджують ,що відомо три шляхи інфікування ВІЛ-інфекцією. Це : 1.    вертикальний (від матері до дитини )  2.    статевий ( при статевму контакті) Навіть при єдиному контакті можна інфікуватися ,тому такий контакт має бути тільки між дорослими людьми ,які чітко уявляють наслідки таких дій. Ні за яких обставин це не може бути примусово , за порадами подруг .друзів ,заради моди. 3.    через кров.   Україна посідає  перше місце в Європі по швидкості розповсюдження ВІЛ-інфекції. В світі найнебезпечніший шлях – статевий . У нас в державі – через кров.  Давайте пригадаємо коли може бути контакт з кров»ю іншої людини. Так, лікарня, перукарня, салон краси . Тому ми всі повинні вимагати ,об нам маніпуляції проводили або ж одноразовими інструментами , або ж ви повинні точно знати ,що їх дезинфікували.  Серед українців дуже багато ВІЛ-інфікованих серед наркоманів.  У молитві схиляємо коліна Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати. Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель. Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях. Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян. Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві. Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України. Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР. У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт. Україна пам’ятає! Світ визнає! Мова - генетичний код нації Мова – найважливіший універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки. Вона є однією з найістотніших ознак нації, підвалиною існування нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти. Українська мова є мовою найбільшого корінного етносу України і є невід’ємною базовою ознакою його ідентичності протягом багатьох століть. Українська мова не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного культурного спадку українського народу. Місце української мови серед мов світу. · За кількістю мовців найпоширенішими мовами вважають китайську (1200000000) мовців, іспанську (332000000), англійську (330000000), бенгальську, гінді, арабську, російську, португальську, японську, німецьку мови · українська за цією ознакою перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі). · За давністю писемностіукраїнська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років. · За призначенням українська мова – національна мова українського народу, державна мова України. · За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. · Принципове значення для майбутнього української мови і української держави має національна мовна свідомість і мовна гідність.   · Вільне володіння державною мовою - юридичний обов’язок кожного громадянина України.   · Одне з першочергових завдань мовної політики – очистити мову від негативних нашарувань, вберегти її від засмічення та деградації.   · Український словник один з найбагатших у світі. Українська мова входить до третього десятка демографічно найпоширеніших мов світу і за цим параметром друга серед слов’янських.   · Українська мова в її літературній формі набула високого рівня розвитку. Нею створено багату оригінальну літературу, перекладено найвидатніші твори світового письменства.   · Вона має досконало опрацьовану граматику, сформовану науково-технічну термінологію, розвинену стилістичну систему, здатну забезпечити спілкування і порозуміння в усіх сферах суспільного життя.   · Державна мовна політики повинна бути спрямована також на підтримку і збереження української мови як в середовищі українських спільнот, так за межами України.   Виховна година на тему:  "Листопадовий чин - мрії українців про власнудержаву" «Останньою романтичною війною» назвали історики події, що відбулися на Галичині дев’яносто років тому. Ця війна закінчилася не на користь українців, але міф про неї виховував не одне покоління галичан. Про «Листопад» писали поети й прозаїки, ця подія впродовж багатьох десятиліть пробуджувала патріотичні почуття громадськості. На порозі — 90–та річниця «листопадового зриву» — події, яка дала в ХХ столітті одну із найяскравіших, хоч і локальних, перемог та одну із перших надій на Державність. День, що змінив хід історії  1 листопада є однією з найсвітліших дат українського дер­жавотворення в ХХ столітті. За одну ніч усього півтори тисячі українських військових блискавично та без пролиття крові взяли владу в 200–тисячному Львові, в якому лише польських офіцерів налічувалось понад 600. За словами авторитетного сучасного історика Ярослава Грицака, поляки «проспали» українське національне відродження, адже мешканці Львова, що останнього дня жовтня лягали спати підданими Австрійської імперії, на ранок прокинулися у зовсім новому державному утворенні. Проголошення Західно–Української Народної Респуб­ліки (ЗУНР) є однією із найблискучіших військово–політичних операцій, які будь–коли в історії здійснювали українці. Потім було різне — бої за Львів, в яких романтика й шляхетність українців конфронтуватиме із прагматизмом та, подекуди, цинізмом поляків, тонкі геополітичні ігри на міжнародній арені, які не принесуть користі українцям. А ще потреба боротьби не лише за свою невелику ЗУНР, а й реальна військова допомога армії УНР... Українсько–польська війна породила безліч міфів та феноменів з обох сторін. Цікаво, що бої за Львів тривали вдень, а на ніч військові частини розходилися по домівках чи навіть разом грілися біля багать. Траплялося, що українці відпускали польських полонених із в’язниць на ночівлю додому з тим, що ті наступного дня повернуться до місць утримань. Поляки в мемуарах неодноразово підкреслювали шляхетність українців. Проте сільські хлопці в українських одностроях слабо орієнтувалися у Львові. І цим скористалися польські боївки.Пізніше, у розпал воєнних баталій, генерал Омелянович–Павленко сказав воякам Укра­їнської Галицької армії: «Нас розсудить залізо і кров!». Того разу залізо і кров було на боці поляків, і українці на два десятиліття втратили Львів. Але день 1 листопада назавжди залишився символом Перших визвольних змагань. Виховна година на тему: "УПА - феномен відваги та нескореності" «Ліпше на за віру свою православну і цілість вітчизни на полі брані від зброї лягти, ніж рабами бути» Богдан Хмельницький «Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї » Євген Коновалець «Героїчна боротьба УПА й визвольно-революційного підпілля, – це найбільш героїчна доба в історії України. Знайте, що такої геройської доби не знає історія людства. У тінь пішли прославлені герої Термопілів. На героїзмі УПА й визвольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління. Боєць УПА. Український революціонер заступить місце мужнього спартанця в історії людства » Роман Шухевич Організація Українських Націоналістів (ОУН) та Українська Повстанська Армі (УПА), що це?.. І хто її створив? Найважливішою підпільно-революційною організацією, що діяла між двома світовими війнами, а також під час Другої світової війни й після неї і, що поважно причинилась до виникнення УПА, була й є ОУН. Її ініціатором і організатором був полковник Євген Михайлович Коновалець, один з найвизначніших старшин Української Армії, колишній командир корпусу Січових Стрільців. Значення цієї організації, що діяла на українських землях полягає в тому, що вона була не тільки підпільно-конспіративною організацією. Але й стала ідеологічно-політичним рухом, що відіграв важливу роль в політичному розвиткові українського народу. УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади. Головнокомандуючим УПА, з 1943 р. по 1950 р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам. Жахливі наслідки діяльності Радянської влади на Україні, голодомори, репресії, терор на Східній Україні з 1920р. по 1941р., масові вбивства, катування, четвертування людей в тюрмах НКВД на Західній Україні з 1939 по 1941 р. та миролюбна політика Гітлера, остаточно озлобили людей проти Німечини. Жорстокі та антилюдські політичні системи комуністичних та фашистських загарбників сприяли державницьким та патріотичним почуттям мирного населення, котре масово вливалося в ряди УПА. В 1944р. УПА нараховувала близько півмільйона осіб. Саме УПА врятувала населення Західної України від масового терору і повного знищення комуністичним режимом, очолюваним Сталіним. Добре організована УПА вела успішну, але кровопролитну війну із комуністичними загарбниками. УПА тісно співдіяла з підпільною організованою мережею ОУН, отримуючи від них необхідну інформацію. УПА це широкомасштабний партизанський рух опору, який був дуже добре організованим, мобільним, скоординованим і являв собою дійсно партизанську армію відмінну від усіх інших, що діяли в Другу Світову Війну. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. Зброю, боєприпаси, уніформу діставали в бою з нацистами і більшовиками. УПА володіла сіткою підпільних військових навчальних закладів. Також в кожному військовому  підрозділі перебував священник, котрий виконував функції капелана. Все керівництво УПА було високорелігійним і велику увагу приділяло захисту церкви на Західно-Українських землях від безбожного комуністичного режиму. УПА вела христову війну в ім’я віри, правди, справедливості з диявольським більшовизмом, котрий потопив в крові тисяч священослужителів мільйони вірних християн. Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишилася в пам’яті народу і сприяла остаточному розвалу соціалізму, краху комуністичних і соціалістичних ідей в світі. В УПА були люди різних національностей: росіяни, вірмени, грузини, узбеки, азербайджанці, німці, італійці, євреї і татари. Вони переходили в УПА, протестуючи проти політичних режимів Німеччини і Росії, переховуючись від їх спецслужб. Деякі були просто звільнені при депортації з залізничних ешелонів, при ув’язненні з тюрем Гестапо, СС та НКВД. Підрозділи УПА знищили багато високопоставлених ворожих командирів, котрі приймали участь в каральних операціях проти мирного населення. Два керівники найвищого командного складу ворожих армій Нацистського СА Віктор Люцце і Червоної Армії маршал Микола Ватутін, були знищені УПА. Каральні війська СССР жорстоко розправлялися із мирними людьми, котрі матеріально і морально підтримували борців за волю, а також із членами родин воїнів УПА. Найжорстокіші катування зазнавали родичі воїнів української армії, котрі боролися в підпіллі із більшовизмом. В тому числі і родичі головного командного складу УПА. Так, вся родина Романа Шухевича. Дружина і малолітні діти були арештовані, піддані фізичним і моральним катуванням та утримувалися як заручники. Мирне населення високо цінувало боротьбу УПА і всіляко підтримувало військові підрозділи УПА. Завдяки підтримці мирного населення та хорошій організаційній діяльності вищого командного складу, успішні бойові дії велися до початку 50-х років і були направлені виключно проти каральної системи СССР. 5 березня 1950 року ворожі спецслужби вистежили в с.Білогорща під Львовом Головнокомандуючого Романа Шухевича з відділом особистої охорони. В нерівній битві з військами НКВД вони загинули, як Герої, знищивши чимало ворогів. Рівно через 3 роки, 5 березня 1953р. помер Сталін. З 1950р. по 1954р. очолював УПА Василь Кук, котрий будучи раненим в бою попав в полон. Практично з початку 50-х років за рішенням головного проводу ОУН активні бойові дії згортаються, деякі формування розпускаються, а організаційна мережа переводиться в глибоке підпілля і основний напрям роботи зосереджується на пропагандивно-інформаційній діяльності. Левова частка найкращих сил ОУН та УПА отримує завдання легалізуватися, щоб в майбутньому підтримати та продовжити національно-визвольну боротьбу. Це завдання було успішно виконано і основні сили були збережені від повного знищення. Ці люди плекали ідею Української Державності протягом усього життя та передали її наступним поколінням. В наслідок чого у 1991 році постає Незалежна Українська Держава. Окремі відділи діяли включно до 60-х років. Останній військовий обов’язок воїни УПА виконували в жовтні 1956 року коли сміливо боролися на кордоні з Венгрією, щоб допомогти Венгерському антикомуністичному повстанню. Українська Повстанська Армія була народною армією. Вона діяла в умовах бездержавності протягом багатьох років і повністю утримувалася народом. Інформаційна година "Рідну природу бережіть" Наш обов’язок – охорона природи. Все що нас оточує, - повітря, сонце зорі, степи, луки, ліси, моря, тварини – Природа. Ми й самі є частиною природи. Тому нас турбують зміни, які відбуваються в ній. Ще за два тисячоліття до нашої доби у стародавньому Вавилоні з’являються перші закони про охорону природи (там знайшли камінь, на якому було все викарбувано, що суворе покарання чекає на кожного, хто нищить дерева).   А зараз питання охорони природи набуває чи не найбільшого значення в житті людини. Тому в 1948 році був створений Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів (МСОП). Прочитайте речення. Як ви його розумієте? Оберігати природу – означає оберігати життя на землі. Обґрунтуйте свої відповіді. Поміркуйте над проблемою. Що станеться на Землі, якщо люди вирубають усі ліси? Забруднять отруйними газами повітря; Отруять шкідливими хімікатами питну воду; Знищать квітучі рослини; Осушать усі болота; Забетонують береги річок. Дізнайтесь, які джерела забруднення довкілля є у місцевості, де ви живете? Обґрунтуйте відповідь. Розгляньте ситуації Під час прогулянки до лісу ви найшли красиву квітучу рослину, яку раніше не бачили. Що ви зробите? а) зірвете для букета; б) викопаєте з корінням, щоб посадити у себе в садку; в) не будите її чіпати. 2. Що ви зробите побачивши, що пташеня випало з гнізда? 3. У лісі ви зустріли зайченя. Чи візьмете додому щоб піклуватися про нього та доглядати за ним? 4. Бачите, як діти на ставку зривають водяну рослину – латаття біле. Що ви їм скажете? 5. Діти збивають ногами мухомори і інші отруйні гриби? Чи правильно вони роблять? 6. Збираючи ягоди суниці в лісі, товариші обламують пагони. Що ви зробите? Червона книга України Від початку заснування МСОП розпочався систематичний збір даних про рослини та тварини, яким загрожує небезпека зникнення. У 1966 році в перше побачила світ Міжнародна Червона книга, в якій налічувалося: «Кожна країна є морально відповідальною перед людством за збереження скарбів своєї природи». Червона книга України з’явилася у 1976 році. Вона складається з 2 томів. У першому зібрано відомості про зникаючі рослини, а в другому – про тварин. Також на території України чимало: 541 вид рослин та 382 види тварин. Рівень загрози для кожного з них різний. Ці види зараховані до різних категорій (позначають різними кольорами). Найважливіші категорії: І – червоним кольором (зникаючі види, яким загрожує найбільша небезпека); ІІ – оранжевим (вразливі); ІІІ – жовтим (рідкісні). Зниклі види – чорним кольором, відновлені – зеленим, їм уже не загрожує небезпека зникнення. Доцільно використовувати наочність: плакати з переліком рослин і тварин, занесених у Червону книгу, а також фотографії, слайди, малюнки. Дайте відповідь: Які зникаючі та рідкісні рослини ви бачили у природі? Чи можна зривати ці рослини? Які з цих рослин продають? Яких зникаючих та рідкісних тварин ви знаєте? Яких заходів вжити для їх охорони і збереження? Чому тваринам загрожує небезпека? Хто їх вороги? Прочитайте вірш і дайте відповіді на запитання: Що ви знаєте про Чорнобильську трагедію? Як змінилася там природа? Чи згубно впливає радіація на живі організми? Послухайте вірш і поміркуйте, що ви робитимете в літку. Як багато у літечка друзів: Он ромашки гойдають росу. І танцюють метелики в лузі, Бджоли мед золотистий несуть. Плещуть віти в листочки – долоні, І до річки стежини біжать. Ген хмарки, немов білі коні, Із-за обрію синього мчать. От зійшлися до гурту малята. Всі зібрались? Питає Тарас. Друзі, літечко тепле стрічайте За село нам виходити час. Підсумок: Який основний обов’язок вас – школярів? Які основні рослини занесені до Червоної книги? Як ви оберігаєте рідну природу? Виховна година  "Шевченко і сьогодні наш сучасник" І знову – березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета Т.Г.Шевченка. Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення.          Т.Г.Шевченко – це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею. Він росте і й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка.             В дні перемог і в дні поразок,             В щасливі дні і в дні сумні             Іду з дитинства до Тараса,             Несу думки свої земні.                                        (Ю.Рибчинський) «Шевченко – наш сучасник», – звикли казати ми, але небагато хто розуміє, що власне значить цей вираз. Сьогодні деякі люди ставляться до літератури скептично. Мовляв, застаріли ці пристрасті, а час, про який йдеться в літературних творах, давно минув. Це помилка думати так, і дуже серйозна помилка! В українській літературі існує багато чудових авторів, творами яких зачитується чимало людей. І, мабуть, одним із перших тут треба назвати нашого Кобзаря. Твори Тараса Григоровича Шевченка, на мій погляд, не застаріють ніколи: надто вже палка душа, осяяна світом могутнього розуму, стоїть за ними. Кобзар володів даром пророцтва: як інакше можна пояснити деякі з його віршів? Узяти, наприклад, поезію, де Шевченко звертається до всієї української спільноти: «І мертвим,і живим, і ненарожденним...» . Кожна фраза, кожне слово тут, як опік. Дійсно, у цьому творі чується живий голос Кобзаря, який звертається водночас до всіх і кожного зокрема. А «Гайдамаки»? Сторінки цієї поеми перегукуються з подіями XX століття – громадянською та другою світовою війною. Якщо ж перечитати цикл віршів «У казематі» , то також виникають історичні паралелі з певною добою в нашій історії. І подібних прикладів можна навести багато. Та хіба лише історичними паралелями вимірюється сучасність Шевченкового слова? Хтось із іноземних дослідників зауважив, що більше ніде йому не доводилося бачити такого ставлення до поета. Шевченко став пророком нашого поневоленого народу. Кожен українець вірив у те, що Кобзар і після своєї смерті любить, жаліє і вчить його. У незалежній Україні зроблено все, щоб віддати Кобзареві всю шану, повернути поету чималий народний борг. Сьогодні ми знаємо дуже багато про життя і творчість Тараса Григоровича. Нам відомо, що Шевченко не був ані святим, ані людиною, зануреною у надхмарні світи. Він був людиною розумною, інтелігентною та обдарованою. А життя Кобзаря можна вважати мірилом нашої історії. Гортаючи сторінки Шевченкового «Кобзаря», ми маємо змогу замислитися й над власним життям. Сучасність заповнює нас, але ми ані на мить не забуваємо, чиїми сучасниками ми є. Так, бути сучасником Кобзаря – це велика честь. Інформаційна година "Життя дано людині на добрі справи"           Життя… Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. А найголовніше (що дуже шкода) – дається один раз. Та життя – це справді велике диво! І саме нам випало щастя жити а дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми; пташині, що виспівує хвалу життю радісно і невтомно. Ми то знаємо, що вона саме для цієї пісні, краси та радості і прийшла у світ.          А для чого ми прийшли? Що кожен з нас повинен зробити? Та цього, мабуть, ніхто з людей не відає точно. Та я знаю одне, і переконана в тому, що прийшли ми для добра. Ми повинні творити добро, вдосконалювати цей світ своїм розумом і чуйним серцем, адже у наших головах є винахідливий розум, а в серцях є любов, співчуття, жалість, ласка, доброта, чуйність, благородство… Для чогось все воно дано людині. Може для того, щоб вона розкрила ці почуття у світі і зробила його кращим, щоб у спільноті людей  було чвар, воєн, непорозумінь, щоб ми жили в любові.         Просто треба себе вдосконалювати, старатися бути кращими. Творити добро, може для прийдешнього, для майбутнього… Але жити треба сьогодні праведно і чесно, тому що все, що б ми не робили, якимось чином в певний час повертається до нас самих: добро – добром, а зло – ще більшим злом. То ж напрошується висновок: роби добро, щоб тобі добре було.                                                             Життя дається раз, а більш не буде, Ніщо ніколи не повернеться назад. Чого б  жити нам у мирі, добрі люди, Щоб все привести на планеті в лад! Навести лад в душі, щоб війн не стало, І накормити досита весь люд. А то комусь всього бракує, мало! І процвіта насилля, війни, блуд. А жити ж так чудово, так прекрасно, І щастям повниться новий прийдешній день. Встає на сході сонце ясне-ясне І стільки ще неспіваних пісень! Ми всі живемо, сонечку радієм І спів пташиний любим навесні. Виховна година "Славетна українка" (до ювілею Л. Українки)         Коли звертаємо погляди до славетних наших попередників, котрі здатні             бути життєвими дороговказами для всіх поколінь українців, яскравою,                    немеркнучою зіркою сяє нам Леся Українка.           Мабуть, немає ні одного українця, хто не знав би це ім’я… Але чи часто               звертаємося ми своїм розумом і серцем до цієї величавої постаті, яка                   понад усе любила Україну й українців?.. Якій Господь дарував так                         небуденний талант і силу духу… Яка, сприйнявши щедрі дари від                    Всевишнього Творця, створила високий постамент слова й інтелекту, здатних очищувати, підносити людські душі… Тож звернімося до славетної Українки, яка сподівалася: Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень, І стримуваний пломінь засіяє, Вночі запалений, горітиме удень. Таке переконання вселив Господь у душу цієї небуденної особистості Не розчаровуймо ж її, згадаймо, воскресімо в пам’яті її заклики, і нехай пломінь її незгасного вогню осяває нам життєвий шлях! Восени 1913 року на жалобних, спричинених смертю великої поетеси, зборах Київського Наукового Товариства проф. Михайло Грушевський говорив: “Леся Українка почала рано… Перші 10-15 літ поставили її в передні ряди сучасної поезії… Останнє ж п’ятиріччя її творчости було, немов якийсь титанічний хід по велетенських уступах, не рушених людською ногою, де кожний крок, кожний твір означав нову стадію, відкривав перед очима громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів… Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськости. Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення, цею блискучою панорамою образів, що розверталася перед ним; цей високий рівень ідей, на який вела творчість покійної, був незвичайний для його ширших кругів… Смерть перервала цю путь у вселюдські простори”. Мало кого так високо оцінив геній Грушевського. Тож пригляньмося ближче до постаті Лесі Українки. Вона, Лариса Косач, народилася 25 лютого (13 лютого за старим стилем) 1871 року в сім’ї, що на той час, вкупі з кількома іншими, становила ядро нечисленного українського громадянства. Її батько, Петро Антонович Косач, служив головою З’їзду мирових посередників і працював по недільних школах 60-х рр., був людиною широко освіченою, тверезомислячою, з перевагою скептичних настроїв. Він був майстром іронії й сарказму, його фрази, стислі характеристики та окремі словечка часто повторялися в українських колах. Проте українською мовою він не розмовляв, для того він був занадто чернігівець і до смерті зберіг сліди характерної говірки свого кутка. Мати Лесі – Ольга Петрівна Драгоманова, ширше знана під псевдонімом Олени Пчілки – одна з найвидатніших фігур українського життя своєї доби, громадського й літературного. З неослабною енергією служила вона українському письменству як перекладач, письменниця й видавець. Невтомно боролась за чистоту української мови, відкривала й підтримувала молоді таланти. У власній сім’ї виховання дітей взяла у свої руки і, всупереч звичаям великої більшості тогочасних інтелігентних родин, повела його цілком по-українськи. Під впливом матері формувалася літературна мова Лесі Українки. Великий вплив на Лесю мав і материн брат Михайло Драгоманов, відомий науковець і політичний діяч. Правда, спілкування Лесі й дядька відбувалося переважно листовно, бо Драгоманов змушений був жити за кордоном. Її листування з ним почалося ще в ранньому віці і тривало до смерті Драгоманова в 1895 році, яку Леся дуже важко пережила, тим більше що в останні дні вона була біля нього в Софії. Леся, як згадує дочка Драгоманова, сидячи біля хворого дядька, увесь час вчилася, збагачувалася ідеями й стремліннями. Перебування у Драгоманова зміцнило Лесину, і так ґрунтовну, освіту, поширило її світогляд. Немалий вплив на формування Лесиної натури мала і мальовнича природа Волині, де пройшли її дитячі й підліткові літа, а також пильне й уважне читання, до якого її, як і інших своїх дітей, заохотила мати. В результаті всі дитячі забави мали літературний характер: грали в “Іліяду” й “Одиссею”, удавали різні сцени з лицарського життя. З дитинства Леся тісно приятелювала із своїм братом Михайлом (майбутнім українським письменником, що творив під псевдонімом М.Обачний), старшим від неї на півтора року. Михайлик рано навчився читати, а разом з ним, звісно, і Леся. У чотири роки вона вже справно читала, а в 5 років уміла писати. Прикметно, що вже перші Лесині листи, датовані 1876-1877 рр., написано виключно українською мовою. І це в час, коли “Емським” указом 1876 р. українську мову було заборонено! Навчати дітей української мови вважалося державним злочином, але Олена Пчілка саме так навчала своїх дітей. А в наш час, коли маємо законну державну українську мову, чи всі українці належно шанують її? Діти Косачів рано втягнулися в настрої й життя дорослих, рано довідалися про недержавні, “плебейські” (як тоді називали) народи, усвідомили своє українське громадянство та мріяли про національне відродження. До цього причинялися і поїздки до Києва, підтримування зв’язків з українським життям та спостереження праці матері. Рівночасно у дітей рано виявилися літературні нахили, які особливо вибуяли в Лесі. Перший Лесин вірш був написаний, коли їй було 9 літ, і написаний він був під великим враженням того, що її тітку Олену, сестру батька, засилали на Сибір. Переймаючись тітчиною долею, мала Леся писала: “Ні волі, ні долі у мене нема – лишилася тільки надія сама”. Перші спроби початкуючої поетки знаходять гарячу підтримку її матері, вона пильно стежить за кожним рядком Лесі, виправляє її мову, вирівнює ритм і синтаксис і сама посилає її твори до галицьких видань. Їй же належить і псевдонім, під яким ті перші твори підписані – Леся Українка. Так появилася в українській культурі велика літературна сила, яка піднялася понад багатьох митців і яка потім вразила світ силою свого духу. Великий інтелектуальний потенціал Лесі Українки скоро затьмарився жорстокою й упертою хворобою, яка вкінці і звела її передчасно в могилу. Вже змалку Леся була тендітною, а на десятому році її спіткала велика біда. У різдвяні дні 1881 року, коли родина мешкала в Луцьку, природня цікавість потягнула дівчинку на берег річки Стир подивитися, як освячуватимуть воду. Дуже зацікавлена дитина довго вешталася берегом, до всього приглядаючись і не помічаючи переохолодження. Внаслідок цього Леся захворіла, згодом виявився туберкульоз кісток, який стрімко розвивався. Спочатку хвороба впала на руку, і дівчинці прийшлося покинути улюблену гру на фортепіано, потім перекинулася на ногу, позбавивши її вільного руху, згодом туберкульоз поширився на легені й нирки. І все життя Лесі перетворилося на боротьбу з хворобою, яка то відступала, то набирала нових важчих форм. Постійне лікування, операції, курорти не зломили сили духу цієї відважної жінки, а лише укріпили цей непереможний дух, змусили наполегливіше вчитися і працювати. Зрештою, ця сила духу була, мабуть, закладена в ній самим Творцем, бо проявлялася ще в ранньому дитинстві, про що згадує сама Леся Українка: Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. “Що, болить?” – мене питали, Але я не признавалась – Я була малою горда, – Щоб не плакать, я сміялась. І такою вона була все своє життя! Чи не благодатний приклад кожному для плекання сили власного духу!? Початкову освіту Леся з братом отримали вдома, а потім посилено готувалися в Києві до вступу в гімназію. Брат поїхав до гімназії, а Леся через хворобу змушена була і далі навчатися вдома з приватними вчителями. Вона наполегливо вчилася, багато читала, дедалі більше уваги приділяла вивченню іноземних мов (англійської, французької, німецької, італійської, польської, болгарської, грецької і латини). Вже в 13 років вона була читачкою київської університетської бібліотеки. У дев’ятнадцятирічному віці вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів” (видано 1918 р.). Її надзвичайно сумлінна праця над собою вражає. Не отримавши офіційної освіти, Леся Українка своїми знаннями рівнялася з провідними умами свого часу. Який це яскравий приклад перемоги людини над обставинами, які створила доля! Не зважаючи на стан здоров’я Лесі, все нові й нові вірші виходили з-під її пера, все нові збірочки появлялися на світ. У них – зворушлива лірика, глибоке сприйняття природи й світу, палке слово громадянина-патріота, заклик до дій і боротьби задля блага рідного народу. Для нас вагомо, що багато її поетичних збірок вперше вийшли друком саме у Львові. Згодом Іван Франко напише: “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини… Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою та різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою”. А Господь дарував їй поряд із талантами нові й нові хрести. У 1897 р. в Ялті Леся зустріла білоруського журналіста Сергія Мержинського. Ця зустріч відразу ж спалахнула палким коханням – листи, короткі зустрічі… Її обранець навіть приїжджав до Гадяча, до Лесиної матері. Здавалося, щастя нарешті знайшло молоду поетесу. Але вже в лютому 1901 року в Мінську С.Мержинський помер від туберкульозу легень. Помер на руках Лесі… І протягом однієї ночі вона написала драматичну поему “Одержима”. Протягом однієї трагічної ночі і страшною ціною Леся Українка стала драматургом. Створивши свою “Одержиму”, вона не лише створила високо поетичний шедевр, а, звернувшись до постаті Месії, показала, де шукати порятунку й розради в найважчому горі. Її Меріам проповідує ту найвищу, понад людську любов, яка здатна врятувати світ, і яка допомагає долати горе. Важким ударом для тендітної хворої дівчини була і смерть її дорогого брата Михайла в 1903 році. Але вона напрочуд мужньо сприймала удари долі, спиралася на підтримку рідних і друзів, які щиро любили її. Духовною її подругою стала буковинська письменниця Ольга Кобилянська. Добру підтримку знайшла в особі Климента Квітки, за якого вийшла заміж в 1907 році. Не зважаючи на стан свого здоров’я, Леся Українка завжди прагнула активної діяльності для користі українського люду. Так наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХІХ ст. вона в Колодяжному влаштовувала літературні вечори, вистави, читала селянам художні твори, проводила різноманітні бесіди і навіть подавала медичну допомогу під час епідемії тифу. Буваючи в Києві, поринала у вир літературно-мистецького і громадського життя, що не давало спокою імперській владі. В її мешканні у Києві проводилися обшуки з конфіскацією численної літератури і навіть із короткочасними арештами, як це було в 1907 році. Глибоко ознайомившись із здобутками світової літератури, Леся Українка прагнула доносити кращі твори світу до українського народу. Тому багато перекладала з німецької, французької, італійської та східних мов. І в перекладах своїх вибирала тему боротьби за волю, провідну тему свого життя. Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. на Кавказі. Коли її ховали в Києві на Байковому кладовищі, влада заборонила нести труну на руках, співати дорогою “Вічная пам’ять” та виголошувати промови. Наступного дня газета “Діло” писала: “Такого знущання над собою наше громадянство ще ніколи не зазнавало. Ховали Грінченка, Шестюка, Лисенка – й промови не заборонялись. Невже тіло слабої жінки завдавало урядові такого страху?” Творчість Лесі Українки настільки багатогранна і плідна, що навіть не віриться, що прожила вона лише 42 роки. Світова література не може назвати іншого письменника з таким талантом, щирим і самобутнім голосом, полум’яним серцем і мудрим розумом. Вражає багатожанровість її спадщини: чудова поезія, складні філософсько-психологічні поеми, геніальні драматичні твори – такі як “Кассандра”, “Лісова пісня”, “Камінний господар”, “У пущі”, “В катакомбах”, “Оргія”, “Блакитна троянда”, “Бояриня” – все це шедеври світового значення. Відшліфована, воістину новаторська проза, глибокодумні літературно-критичні статті, високохудожні переклади перлин світової поезії, багатюща епістолярна спадщина – скрізь у них пульсує гаряча кров великого гуманіста й патріота. Всюди відчуваємо її спрямованість у майбутнє, її палку мрію про справедливе й щасливе життя людства. Ще в ранній поезії “Мій шлях” (1890) письменниця заявила: Коли я погляд свій на небо зводжу, – Нових зірок на йому не шукаю. Я там братерство, рівність, волю гожу Крізь чорні хмари вглядіти бажаю,– Тих три величні золоті зорі, Що людям сяють безліч літ вгорі… Задля тих мрій жила й творила… Творила, перемагаючи важку хворобу, не зважаючи на підвищену температуру й майже постійні болі… Її життя – це вияв великого героїзму. Проявляючи такий героїзм, вона закликала до активного життя й інших, її заклики не втрачають актуальності і в наш час. Наприклад, в поезії “До товаришів” (1895) Леся Українка звертається до молоді, і в голосі її чуємо докір у пасивності, мрію про те, щоб молодь усвідомила свій громадянський обов’язок: Що ж браття мовчите? Чи втішені собою, Що вже й докори сі вас не проймуть? Чи так задавлені неволею, журбою? Чи, може, маєте яку яснішу путь?.. Подаймо їм великую розвагу, Скажім і докажім, що ми бійці сами, А ні, то треба ж мать хоч ту сумну одвагу – Сказать старим бійцям: не ждіть, не прийдем ми!.. Чи й сучасну молодь не варто про це запитати? Зрештою, таке запитання можна поставити перед усіма нами… Хотілося б, щоб ми, сьогоднішні, уміли долати розчарування й знеохочення поточними неудачами й негараздами, щоб не уподібнялися до Лицаря із драми Лесі Українки “Осіння казка”, котрий втомився боротьбою, розчарувався у всьому і згоден покірно існувати, бо “втомлений навіки”, а слідували заклику наполегливо добиватися світлої мети. Дай Боже, нам хоч частину тієї мужності й дієвої любові до своєї Вітчизни, якими так переповнена була славетна Леся Українка! Інформаційна година "Без добрих справ немає доброго імені" Очевидно, ви не раз чули вислови жити по совісті, працювати по совісті, судити по совісті, говорити по совісті. Що, на вашу думку, вони означають? Що ж таке совість? Сьогодні ми з'ясуємо це непросте питання, переконаємося, що совість і сором – це регулятори людської поведінки, що совість взаємопов'язана з відповідальністю людини перед собою. Кожній людині важливо знати думку інших про себе, вона оцінює свої вчинки очима сторонньої людини, іноді вона відчуває провину, їй буває соромно.  Отже, Добро – це життя людини заради інших, щире бажання допомогти, любов до батьків, близьких, Батьківщини, здатність до самопожертви. Зло – бажання отримати від життя все можливе, не рахуючись ні з ким і ні з чим, замкненість і зосередженість на власних проблемах, інтересах, амбіціях. Совість і сором – це регулятори людської поведінки, совість взаємопов'язана з відповідальністю людини перед собою. Кожній людині важливо знати думку інших про себе, вона оцінює свої вчинки очима сторонньої людини, іноді вона відчуває провину, їй буває соромно.  Який у вас настрій? Передайте його виразом обличчя.  Вчитель. Інколи кажуть: «Як не знаєш, як поводитися – залишайся самим  собою».Читання оповідань В Сухомлинського.  Мати  Стомлена мати задумливо дивиться у вікно, її борщ у тарiлцi давно  охолов. Раптом iз полону невеселих думок вириває вимогливий різкий голос доньки: «Я вже тебе вдруге кличу, давай компот». І ніякої уваги до душевного стану матері. Стиснулось материнське серце: «Невже росте егоїстка?»  Бабуся  Старенька бабуся нетерпляче чекає внука зi школи, потім підкладає  йому на тарілку найсмачнiшi шматочки. Поки хлопчик їсть, бабуся сидить поруч i зітхає: «Щось мені так сумно було сьогодні. Ну що там у тебе в школі? Розкажи мені!» — «Що в школі? Нічого! А ти ввімкни телевізор і дивись!» — великодушно радять онук. І невтямки йому, хлопчикові, як потрiбнi старій людині живе, співчутливе слово, увага.  Батько  Батько збирається у відрядження. Вся сім’я iде проводжати його в  аеропорт. Ігор нетерпляче переступає з ноги на ногу. «Ну що з тобою, синку?» — запитує батько, думаючи, що той хвилюється з приводу його вiд’зду. «Тату, а можна я тут з тобою попрощаюсь, бо ми з Сашком домовились лiти на рибалку?» — «Ну, як хочеш …» — вiдповiв батько, а на душі йому стало боляче.  Висновок. В оповіданнях В. Сухомлинського ми спостерігаємо прояви  жорстокості, бездушності. Інколи діти ранять своєю нечутливістю, байдужістю до найближчих, найрiднiших. Оповідання вчать не бути байдужим до рідних, близьких, друзів. Робити добро, бути уважним.  Коментування прислів’їв.  • В лиху годину впізнаєш вірну людину.  • Шляхом зла доходять до добра.  • Добрим жити на свiтi веселіше.  • Худо тому, хто добра не робить нікому.  • Поспішай робити добро.  • Не встояти злу проти добра.  Висновок. Людина повинна бути доброю, творити добро.  Гра «Гарячий стілець»  — Як ви будете поводитися у таких випадках?  1. Бабуся захворіла, і я...  2. Впала сестричка і плаче, і я...  З. Маленький братик не може заснути, і я...  4. Мама втомлена прийшла з роботи, і я...  5. Наближається мамине свято, i я  6. Тато майструє шосе у майстерні, і я  7. Однокласник пiдвiв тебе, i я...  8. Друг робить зауваження, і я...  9. Товариш просить сказати неправду, і я…  10. Товариш просить дати списати домашнє завдання, і я…  Вчитель. Для чого людина живе на свiтi? (Вiдповiдi учнів). Анкетування учнів  — А зараз пропоную вам вiдповiсти на невеличку анкету. Вiдповiдати  на неї треба «так» або «ні».  1. Чи можна примусити людину бути доброю?  2. Чи згодні ви з думкою, що «добротою світ живе»?  3. Чи можна стати добрим лише на деякий час?  4. Чи потрібно виявляти доброту у ставленні до будь-кого?  5. Чи можна сказати, що доброта — найбільша окраса душі?  6. Чи легко бути добрим?  7. Чи можна доброту порівняти iз сонцем?  8. Чи є у вас бажання чинити добрі справи?  — Порахуйте, яких вiдповiдей у вас виявилося бiльше: «так» чи «ні».  Якщо більше вiдповiдей «так», то ви прагнете чинити добро. І це дуже правильно, адже воно приносить радість оточуючим. Доброта, як чарiвнi лiки, здатна вилікувати вiд суму, скрути, безпорадкостi. Я впевнена, що ви у своєму житті вже встигли зробити чимало добрих справ, про які ви зараз згадаєте.  Поспішайте, друзі, робити добро! Нехай ніколи не  затьмарить вашу душу зла справа. Хай тепло ваших сердець зiгрiває всіх: і рідних, і друзів, і навіть незнайомих людей. І тоді настане час, коли ви зможете сказати: «Я роблю важливу справу — приношу людям радість!» . Виховна година Бій під Крутами - бій за майбутнє 29 січня цього року виповнюється 94 роки відтоді, як у бою під станцією Крути загинули 300 київських студентів і гімназистів, посланих туди Центральною Радою. У радянські часи ця подія замовчувалась, а нині подається, як одна з героїчних сторінок вітчизняної історії. Де ж тут істина? Очевидно, шукати її потрібно не на крайніх полюсах, а десь між ними, беручи з тих крайнощів лише раціональне зерно. Трагедію, що розігралася у січні 1918 року в степу під невеликою станцією Крути, сучасні історики розглядають, здебільшого, як окремий героїчний епізод, у відриві від воєнно-політичної ситуації, яка склалася тоді на Україні. Подається все так, нібито три сотні юнаків-патріотів пожертвували собою, щоб зупинити багатотисячну більшовицьку армію під командуванням сумнозвісного царського полковника Муравйова. При цьому замовчується, що після проголошення 25 грудня 1917 року з'їздом Рад, який відбувся в Харкові, повної незалежності України(на місяць раніше від ухвалення Центральною Радою IV Універсалу), на Україні встановилось фактичне двовладдя. Причому більшість губерній перебували під контролем якраз харківського уряду, у розпорядженні якого було сорокатисячне військо. Загін же Муравйова, посланий урядом Радянської Росії на допомогу українським однодумцям, нараховував усього шість тисяч  солдат царської армії та робітників-червоногвардійців із промислових міст України. Що ж до збройних сил Центральної Ради, то їхню основу складали частини, сформовані з військовополонених галичан, колишніх вояків австрійської армії, які за чисельністю значно поступалися червоним. Тобто фактично на Україні в той час розгорявся вогонь братовбивчої громадянської війни, на перемогу в якій більше шансів мала харківська УНР. Ось як пише про крутівські події канадський історик Орест Субтельний у своїй книзі "Україна. Історія": "…Трохи на схід від містечка Крути в останній великий бій із силами Муравйова, що наближалися, вступили загони Петлюри. Після запеклих боїв українці були змушені відступити. В оточення потрапив загін із трьохсот гімназистів, які всі загинули". Між цими рядками можна прочитати, що петлюрівці втікали так прудко, що кинули напризволяще три сотні не навчених бойовому ремеслу юнаків, озброєних лише гвинтівками та кількома кулеметами. У той же час неподалік, у Ніжині був розквартирований регулярний кавалерійський полк, який формально підпорядковувався Центральній Раді. Але він з казарм не вийшов, щоб дати відсіч наступаючим червоним військам. Командував цією частиною полковник Носенко. Не зайвим буде нагадати, що на вірність Центральній Раді після лютневої 1917 року революції у Петрограді присягнули більше 300 тисяч українців, які служили у царській армії, у тому числі 4-й кавалерійський корпус генерал-лейтенантаП.Скоропадського, майбутнього гетьмана України. Куди поділася та могутня військова сила вже на початку 1918 року? Відповідь на це запитання можна знайти у того ж О.Субтельного, який не криється зі своїми антипатіями до всього, що у лівій частині політичного спектру: "Більшовики не шкодували ні грошей, ні людей для того, щоб проникнути в українські загони, які значною мірою складалися з надзвичайно наївних у політиці селян, і переконати останніх або не брати участі у боях, або ж приєднатися до більшовиків". Зустрічне запитання: чому "наївні" селяни більше брали до уваги сказане більшовицькими агітаторами, ніж петлюрівськими? Чи не тому, що уряд харківської УНР, не гаючись, почав роздавати тим же селянам поміщицькі землі у підконтрольних йому губерніях, а Центральна Рада ухвалила подібний закон лише за кілька днів до розгону її німцями, яких вона ж і запросила на Україну. Мабуть, ближчим до істини є все ж таки безпосередній учасник тих подій Володимир Винниченко, який у книзі "Відродження нації" дає таку оцінку: "Між іншим, закон про соціалізацію (землі) приймався тоді, як… шрапнель з того боку Дніпра обсипала дах будинку хуторянки-Центральної Ради. А гармати ті були наші власні, не з Московії привезені, належали вони нашим українським військовим частинам. І більшість большевицького війська складалася із наших же вояків, оті наші полки імені Дорошенків, Сагайдачних, що стояли в Києві, вони нас тягли за коси й били чобітьми в спину". Ці гіркі, але правдиві слова написано, як-то кажуть, по гарячих слідах — у 1920 році. Нинішні ж фальсифікатори української історії вперто не хочуть їх помічати. Ніяк не вписуються вони у нинішні сфальшовані ідеологічні концепції. А подається ця фальш нашим учням і студентам як незаперечна істина. Політичні "кілери" взяли на приціл найдорожче і найсвятіше — народну пам'ять. Ми далекі від того, щоб спрощувати ту ситуацію, яка склалася на Україні в період між Центральною Радою і Гетьманатом. Вочевидь, немає підстав ідеалізувати, тим більше героїзувати, дії російських червоних військ, які допомагали українській Червоній Армії у протиборстві з петлюрівцями. Українські ліві есери — "боротьбисти", які пізніше організаційно злилися з більшовицькою партією, з тривогою писали тоді В.І.Леніну (подається мовою оригіналу): "Советские войска дошли до самого Киева, заняли всю Левобережную Украину (січень-лютий 1919 р.), их поддерживало местное население. Сами советские войска были украинскими. Пролетариат, а главное — крестьянство твёрдо стояли за Советскую власть. Были уезды, где советские войска проходили без единого выстрела. Воля трудящихся Украины выявилась вполне… Дальше началось "советское" строительство… Злым умыслом невозможно объяснить то, что творилось, но творилось так, будто Советской властью на Украине руководят опытные черносотенцы… Советская власть на Украине пала (серпень 1919 р.)… Но жива Советская власть на Украине. Она и будет там, если Российская коммунистическая партия проявит действительный интернационализм и не будет проводить политику насаждения "красного" империализма (русского национализма) на Украине". Мабуть, саме оті "опытные черносотенцы", під орудою досвідченого провокатора Л.Троцького, своїми підступними діями і спричинили справжній сплеск потужного повстанського руху по всій Україні, а отже і масштабне пролиття братньої крові. Півправди не буває, або вона — повна, або — ніякої. Отож чистота народної пам'яті не повинна заплямовуватись лиховісним лукавством напівправди, більше схожої на цинічну брехню. А жертвам Крут ми, нині сущі, повинні вклонитися доземно — вони теж палко любили Україну, хотіли їй добра, хоч і по-своєму. На станції Бровари комендант Юнацької школи і бою під Крутами сотник Гончаренко склав свій звіт Симонові Петлюрі. Загальні втрати українців: 250 бійців юнацької сотні, 20 офіцерів. 28 солдатів жорстко убиті, стали символом героїзму Крут. Їх поховано на Аскольдовій могилі. На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? — Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій могилі Поховали їх. Героям слава!                                                                                       Це моя земля, це твоя земля                                             Неповторна і єдина.                                             Це моя земля, це твоя земля                                             Україна, Україна! Виховна година "ДеньСоборності - свято єднання українців" День Соборності— свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 Свято встановлено в Україні «...враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави...» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999року . Це свято відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року. У всіх людей одна святиня, Куди не глянь, де не спитай, Рідніша їм своя пустиня. Аніж земний в чужині рай. їм красить все їх рідний край Нема без кореня рослини, А нас,людей,без Батьківщини. Вчитель. — Про яку святиню говориться у вірші? (Про Україну). У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, на відміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розвивали культурне та громадсько-політичне життя.9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К.Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і громадський діяч С.Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною. Українська Національна Рада, яка 3 січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Київські видання друкували численні статті, інформації, інтерв'ю, присвячені об'єднанню українських республік. І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Уранці 22 січня біля святої Софії було велелюдно. Вхід з Володимирської вулиці прикрашала тріумфальна арка з гербами історичних земель України. Під звуки оркестру крокували військові підрозділи. «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна - в одну Велику Україну... Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу». З того часу вже стали марними спроби наново поставити той штучний кордон. І в цьому велика заслуга творців Акту Соборності 22 січня 1919 року. Таким чином, вперше за шістсот років був зроблений серйозний крок до об'єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу. Ось як описував ті події один із учасників: «Живий ланцюг справив на мене неповторне враження. Народ був у надзвичайному піднесенні, навкруги дзвеніли патріотичні пісні. Раз у раз лунали здравиці на честь українського народу. Над головами у височині витав дух свободи». День Соборності України почали відзначати на державному рівні з 1999 року, коли був підписаний відповідний Указ Президента України. Згідно з цим документом 22 січня - день, коли був проголошений в 1919 році Акт Злуки, встановлено Днем Соборності України. Вчитель. Про що може вестися мова на цій сторінці? (Роздуми дітей). —   На долю нашого народу випало багато героїчного і водночас трагічного. Здавна земля наша була ласим куснем для сусідів. Як ніякий інший народ, українці заплатили за своє право на волю мільйонами життів своїх синів і дочок. Історія України - це історія народу, який протягом багатьох століть боровся за свою незалежність. Мабуть, ніхто не уявляє України без Запорозької Січі. Серед тих, хто віддав своє життя за щастя народу, імена славних лицарів — {учні тримають портрети героїв, по черзі називають їхні імена). Учні: —   Дмитро Вишневецький - Байда - був першим кошовим Запорозької Січі; —   Петро Сагайдачний; —   Іван Сірко; —   Богдан Хмельницький; —   Максим Залізняк; —   Іван Мазепа; Вчитель : Сьогодні ми поговоримо про своє місто в якому ми живемо Діти чи є у вас родичі з Західної країни? Чи спілкуєтесь ви з ними? Розповідь учнів. Вчитель: Ось уже і перегорнута остання сторінка . Цікаво ж вона! Красивий ,щедрий рідний край І мова наша солов’їна . Люби, шануй, оберігай Усе що зветься Україна! Красивий,  щедрий рідний край І мова наша соловїна Люби,шануй, оберігай Усе, що зветься Україна!

Андріївські вечорниці

1-й ведучий. Україно! Чарівна моя ненько, найкра­щий куточку землі, солов'їна пісне! Ти найкраща, але найбільше твоє багатство — народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний, як граніт, співу­чий, дзвінкоголосий

 2-й ведучий. :   Українці — то є назва славного народу,

   Україна — то край славний, аж по Чорне море,

 Україна — то лан пишний, і степи, і гори,

 І як мені Україну щиро не кохати,

Мене ненька по-вкраїнськи вчила розмовляти.

3-й ведучий. З давніх-давен наша Україна славить­ся величними традиційними святами й обрядами. Ко­жен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові до української спадщини повертається до традицій свого народу.

1-й ведучий. Одним із свят, яке завжди відзначали наші батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді — день Андрія.

2-й ведучий. Це свято відзначається 13 грудня і вважається днем пам'яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного.

3-й ведучий. За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест і ска­зав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.

1-й ведучий. День Андрія Первозванного — найцікавіший. Від нього віє чарівною староукраїнсь­кою стихією. З давніх-давен у ніч на Андрія дівчата ворожать, Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допо­може їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.

2-й ведучий. Я хочу, щоб сьогодні ожили перед на­ми вечорниці в ніч на Андрія, а ігри, забави нагадали молодість наших бабусь і дідусів.

3-й ведучий. Колись мені бабуся розповідали, що мо­лодь організовувала своє дозвілля на честь Свя­того Андрія в особливій формі. Це був чудовий витвір людської фантазії. Нехай оживе одна із сторінок молодості наших прадідів. Як добре, що діти звертаються до минулого. Ріднішими їм будуть батьківські поро­ги. У людині повинно жити святе, інакше душа зачерствіє - і в неї нічого не можна буде вкласти. Отож щиро запрошую вас, любі мої, на вечорни­ці.

(Тихо лунає музика. Сільська хата. Українська світлиця. Святково прибрано лавки, стіл, піч, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки. На столі на вишитому рушнику — запашний хліб, сіль.

Стоять столи, накриті білими святковими скатертинами, ослони, лави, засте­лені різнокольоровими доріжками, висять вишиті рушники. Десь далеко залунала пісня. Входить до хати господиня. Вона святково вбрана.)

Господиня. Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Як подумати, що коли це ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, то аж тини тріщать… Зовсім не те, що тепер.  Ой – ой – йой! Куди все поділося?

Ой, щось я забалакалася, побіжу ж Калиту в піч саджати, бо вже час.

(Жінка іде. Десь далеко чути спів дівчат. Пісня «Зелене листя,білі каштани»).

 (Заходять дівчата).

Три дівчини разом

Андрію, Андрію, на тебе конопельки сію,

 Фартухом волочу, бо вже заміж хочу!

 Андрію, Андрію, на тебе конопельки сію,

 Ой, дай, Боже, знати, з ким їх буду жати!

Дівчина. Ну, що  будемо ворожити?

Дівчина. Давайте ворожити. Я знаю один спосіб ворожіння - на тинові, мені моя ба­буня розказали. Підходиш до тину по темному і тричі промовляєш, перебираючи стовпчики один за одним: «стовпець, молодець», на останньому, за який взялася рукою, в'яжеш свою стрічку, а тоді дивись - який тобі стовпець попався - стрункий, кривий чи, може, сучкуватий!

(Дівчата підходять до тину, починають воро­жити, перебираючи стовпчики по черзі. Кожна до свого кілочка в'яже стрічку. Сміються.  Сміючись, заходять до хати)

Дівчина. Добрий вечір, тітонько!

Дівчина. А чи здорові, чи все гаразд у вашій  хаті? Чи можна у вас погуляти?

Господиня. Добрий вечір! Дякую! Слава Богу, здорова і вам рада!  Заходьте, дівчатонька! Гарні дівчата! Та поки повна година не прийшла, не сидіть дарма. Поспівайте, а співаючи і роботу робіть, що зі собою принесли.

(Вишивають. Співають. «Там у вишневому саду»   «Ніч яка місячна, зоряна»)

Господиня. Ой і весело ж мені з вами, дівчатонька. Ну що ж, підходить час, готуйтеся до ворожіння.

Дівчина. А з чого почнемо, дівчата?

Дівчина. Давайте чоботи через плечі кидати. Чий чобіт носком до дверей  впаде, та протягом року не вийде заміж. Якщо ж носком від дверей, то до неї свати прийдуть.

Дівчина.  Ану, дівчата, скидайте по чоботу. 

(Ворожать)     

Господиня. А тепер, дівчатонька, погадайте чобітьми, хто перший заміж вийде. Переставляйте чоботи по черзі до порога.  Чий перший стане на поріг, то та дівчина перша заміж вийде.

(Ворожать)

Господиня. Ось, хто першим у цьому році старостів прийматиме. Зараз покажу, як моя ще прабабуся ворожили.

(Дівчата заносять три миски і кошик. У коши­ку: намисто, чарка, хустка, квітка та шматок мотузки. Ворожать. Суть ворожіння полягає в тому, що одна з дівчат повинна вийти з хати. У її відсутність під перевернуті до гори дном миски кладуть по одній речі. Гукають дівчину до хати, вона вказує на одну з мисок. Миску піднімають, і дівчина бачить, що їй дісталося. Якщо чарка - майбутній чоловік буде п'яницею, квітка - ходити їй ще у віночку, хустка - тоді покриється, тобто заміж вийде, мотузка - буде чоловік ткачем і т.д.).

   Дівчина. Дівчата, а ви пили, сьогодні воду?

Дівчина. Я пила.

Дівчина. А я, ні! Я чула, якщо цілий день не пити води, то неодмінно уві сні суджений дасть напитися!

Дівчина. Ставайте навколо столу. (На сто­лі стоїть миска з водою). Тепер по черзі віді­рвіть кожна собі по два листочки з барвінку, подумки одному листочкові дайте своє ім'я, а другому - ім'я того, на кого ворожите, тобто су­дженого, киньте на воду і слідкуйте. Якщо лис­точки зійдуться - стати вам на рушничок щас­тя. А якщо ні, то треба буде змінити свої думки на іншу особу.

(Дівчата ворожать «на листочках». Сміх, ра­дість, смуток):

Господиня. Не забудьте, дівчата, на ніч    під ліжко поставити миску з водою. І покладіть дощечку. То присниться вам суджений, який веде вас через місток. Отож за нього і заміж вийдете.

Дівчина. Дівчата, а давайте ще поворожимо на сірниках. Треба взяти два сірники, подумки по­значити, що один сірничок - це ти сама, а другий сірничок - то твій хлопець, який тобі подобається. Водночас запалити ці сірнички і тримати їх палаю­чими головками догори. Якщо, догоряючи, голов­ки нахиляться одна до одної - то будете в парі, а якщо у різні боки - то не буде пари.

(Дівчата ворожать на сірниках, в однієї з них сірники розійшлися в різні боки).

1-а дівчина. Мотре, Петро і тут від тебе тікає, бо боїться тебе!

(Всі сміються).

    Господиня. А  чи не пора вам, дівчата, ложками ворожити?

Дівчина. А як це тітонько, ми не знаємо?  Розкажіть нам.

Господиня. Берете дві ложки, б’єте їх одна об другу і говорите: «Залай, залай, собачко. Завий, завий, вовче, прийди до мене суджений» І от з якого боку пес залає, з тої сторони і суджений буде.

Дівчина. Давайте, дівчата, попробуємо. 

(Бере ложки,пробує. Ворожать всі, і здіймається в кінці страшний гавкіт і виття)

Дівчина. Ой, лишенько.

( Чується спів хлопців)

Дівчина. Ой, та це ж  хлопці бешкетують.

Господиня. Заходьте, заходьте, хлопці! Ми вже дав­но чекаємо на вас.

(Заходять хлопці з гостинцями для дівчат: у кого низка бубликів, в іншого - цукерки, третій -із підсмаженим гарбузовим насінням прийшов і приводять собаку).

1-й хлопець. Добрий вечір, тітонько! Добрий ве­чір, дівчата і всі гості! З Андрієм вас! А чи при­ймете нас до свого гурту?

Дівчата. Та заходьте вже! Просимо!

Хлопець. Ану, дівчата, приготуйтеся, чиї ж «андрійчики» нашому Бровку до смаку прийдуться.

Дівчина. Подивимося.

Господиня. Ну що ж, ви, дівчатонька, розкладіть свої «андрійчики». У якої пес вхопить та і заміж  вийде.

(дівчата розклали «андрійчики» )

Господиня. Дівчата, запрошуйте хлопців до столу. Вони, мабуть, зголодніли, пустуючи. Проходьте, хлопці, сідайте. Поки я сходжу до печі,  ви тут поспівайте!  

(Хлопці  виконують пісню «Ой дівчино, шумить гай» ).

.              Дівчина. Хлопці, щоб ви не сумували на наших вечорницях, ми для вас різні ігри придумали. Давайте пограємо у гру «У мішках»! Для цьо­го створимо дві команди по три учасники. Агов, хлопці, хто і спритніший? Котрий гурт переможе, то отримає в'язанку бубликів.

                Дівчина. Наступний конкурс теж для хлопців. Як ви вважаєте, що є гордістю для козака. Звичайно ж шаровари, і чим ширші, тим краще. І чи знаєте ви скільки всього може козак у шаровари заховати? А от ми зараз перевіримо. Конкурс «Веселі шаровари». (Дівчата тримають шаровари, а хлопці повинні якнайбільше закинути повітряних кульок).

                       (заходить господиня)

Господиня. Ну, ось і настав той час, коли будемо Калиту кусати!

Ой Калита, Калита,

Із чого ж ти вилита?

Ой я з жита сповита,

Ой я сонцем налита

Для красного цвіту

По білому світу…

(Починається головне дійство свята — кусання калити. Ведучі виносять калиту, прив’язують червоною стрічкою до палиці. Таким чином калиту тримають на висоті людського зросту. Виконуючи всю цю дію, дівчата та хлопці проказують певні слова. Стрибаючи на коцюбі від порога забігає 1 хлопець, біля калити стоїть 2 хлопець.)

Хлопець 1:   Добрий вечір!

Пан К                            Хлопець 2:      Доброго здоров’я! Якими вітрами сюди потрапив?

Панн                               Хлопець 1:Та їхав я лісами, полями до дівчат з гарними бровами. Та ось кінь захрапав. Бачу, горить вогник у вікнах, ось сюди і завітав.

Па                                  Хлопець 2: Ну й кінь у тебе гонористий, та ще й фицає. Та чого ж ти сюди приїхав?

Хлопець 1:   Калиту кусати!

Хлопець 2:   А я буду саджею писати!

Хлопець 1:   А я вкушу!

Хлопець2:   А я писну!

 (Хлопець 1, підстрибуючи, намага­ється відкусити шматок Калити, але дівчата весь час його відволікають всілякими кпинами та ще й Калита — то підскочить вгору, то різко донизу впаде! Гра триває до тих пір, поки всі хлопці не скуштують сонячної Калити. Решту вони розламують і роздають дівчатам та всім присутнім).

Господиня. Ну, усі скуштували нашої Калити? На Андрія обов'язково треба відкусити шматок від сонячної Калити, щоб на той рік стати здоровіши­ми та сильнішими.

Всі (разом). Калита, Калита, солодка була, тебе ми наїлися, як від сонця нагрілися!

Господиня. От і закінчилося наше свято. Але в селі воно тривало до самісінького ранку. Хто нехтував цією традицією, тому збитки робили: кому віз сіна на хату знесуть, кому ворота знімуть та віднесуть аж на край села, а кому тин переставлять. І, не дай Боже, кому образитися - ще гірше зроблять! Бо всі ці пустощі були дозволені громадою тільки на Андрія. Адже це свято молоді, краси та пару­вання. Так що...

Всі разом. З красною вас Калитою!

Виховна година « Життя – це мить,  умій його прожить»

Сьогоднішня зустріч  присвячена проблемі профілактики ВІЛ/СНІДу і не тільки. СНІД – одна з найважливіших і трагічних проблем, що виникли перед людством наприкінці XX сторіччя. Та головна проблема навіть не в тому, що Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) офіційно зареєструвала понад 40 мільйонів ВІЛ-інфікованих та 16 мільйонів померлих. Ми вже звикли, що 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Проблема в тому, що ми, як і багато років тому, не хочемо всерйоз сприймати факт, що живемо в світі, в якому існує вірус імунодефіциту людини, і повірити, що проблема СНІДу і його наслідків безпосередньо стосується кожного.

Сьогодні ми разом з вами відкриємо очі на глобальну проблему не тільки нашої держави, а й усього людства. Це пандемія ВІЛ/СНІДу. Але спочатку перевіримо що ви знаєте про цю хворобу:

1. Що таке СНІД? Що ви знаєте про цю хворобу? (Власна думка)

2. Чи спричинює вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) СНІД? (Так)

3. Чи уражає ВІЛ імунну систему організму? (Так)

4. Чи відрізняються за зовнішнім виглядом ВІЛ-інфікований та хворий на СНІД від здорової людини? (Ні)

5. Чи передається СНІД через поцілунок? (Ні)

6. Чи передається СНІД через нестерильний медичний інс­трументарій? (Так)

7. Чи допоможе використання презерватива під час стате­вих контактів уберегтися від СНІДу? (Так)

8. Чи можна виявити вірус відразу після інфікування? (Ні)

9. Чи проводить держава політику:

а) на виявлення хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих; (Так)

б) на ізолювання їх від суспільства? (Ні)

10. Чи має медицина ліки від СНІДу, вакцину, що пере­шкоджала б інфікуванню? (Ні)

Всесвітній день боротьби зі СНІДом уперше відзначався 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн пролунав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІДу.

З того часу вся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку серйозну загрозу для життя людей несе ця глобальна проблема.

Символом боротьби зі СНІДОМ є червона стрічка, жодна акція в вдй області не обходиться зараз без неї. Ця стрічка як символ розуміння СНІДУ була задумана весною 1991 року.

Вірус імунодефіциту був офіційно відкритий 5 червня 1981 року в Центрі контролю захворювань Сполучених Штатів Америки. Синдром набутого імунодефіциту в останні десятиліття поширюється зі швидкістю епідемії.

Інфіковані вірусом клітини людини залишаються з цим вірусом до кінця свого існування. Вірус має непростий склад; він не стійкий до навколишнього середовища, особливо до різних хімічних та фізичних чинників, гине після оброблення 700-процентним спиртом через 10 хвилин, при кип’ятінні – миттєво, швидко знищується під впливом захисних ферментів організму. Саме цим і зумовлена неможливість інфікування ВІЛ у побуті, через посуд, постіль, рушники, під час обіймів, рукостискань тощо.

Розглянемо способи передачі вірусу.

ВІЛ передається:

o    під час статевих стосунках без засобів захисту або з засобами захисту низької якості;

o    унаслідок вживання наркотиків ін’єкційним шляхом, при використанні одних і тих же шприців та голок;

o    від матері до дитини під час вагітності або грудному вигодовуванні (вертикальний шлях передачі).

Інфіковані можуть почувати себе здоровими багато місяців і навіть років, так звана стадія безсимптомного носійства вірусу. Це залежить від імунної системи організму.

Імунна система здорової людини, як правило, справляється з опортуністичними хворобами. У разі, коли під дією вірусу імунна система не спрацьовує, ці хвороби починають розвиватися.

На сьогодні існує чотири стадії захворювання. Перші стадії безсимптомні, можуть тривати до 2-х років з часу інфікування, а уже третя й четверта мають ознаки опортуністичних інфекцій.

Тривалість перебігу ВІЛ-інфекції до кінцевих стадій різноманітна та залежить від багатьох чинників, таких як: лікування хворих антиретровірусними препаратами, харчування (повинно бути вітамінно-білковим), від способу життя. Саме здоровий спосіб життя без зловживання алкоголем, паління буде сприяти затримці розвитку хвороби, а тим самим продовженню життя.

Віл не передається:

o    через повітря;

o    при розмові, кашлі і т. п.;

o    при користуванні загальним посудом;

o    через рукостискання;

o    через поцілунок;

o    через їжу;

o    через предмети домашнього побуту;

o    при купанні в басейні, душі;

o    через спортивні предмети;

o    через спілкування з домашніми тваринами;

o    через укуси комах;

o    при догляді за хворими.

Жодного випадку зараження Снідом не виникло при побутових контактах або при контактах на роботі.

Основні симптоми при зараженні ВІЛ/СНІДом:

o    Нав'язливий сухий кашель.

o    Тривала, більше трьох місяців, лихоманка (підвищення температури) незрозумілого походження.

o    Збільшення лімфовузлів (окрім пахових).

o    Різке зниження ваги.

o    Часті головні болі, слабкість, зниження пам'яті і працездатності.

o    Запалення слизистої оболонки порожнини рота, білий наліт, язви.

o    Нез'ясовне зниження зору і сліпота.

o    Пітливість вночі.

СНІД в Україні

Точна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні невідома.

Україна, згідно з доповіддю ООН, у 2005 році посідала 6-те місце в світі за рівнем поширення епідемії ВІЛ/СНІД.

Аналіз офіційних даних щодо поширення ВІЛ-інфекції свідчить, що епідемія триває з тенденцією до подальшого зростання в усіх регіонах України, але поширення по країні нерівномірне. Найбільше ВІЛ-інфікованих у Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській і Донецькій області.

За даними ООН, поширення епідемії СНІДу у світі в цілому сповільнилося. За останні 5 років кількість виявлених випадків зараження ВІЛ/СНІД скоротилась на 20 %. Натомість в Україні серед країн Східної Європи та Центральної Азії ступінь поширеності ВІЛ/СНІДу найвищий.

Щоденно в Україні ВІЛ-інфікується 48 осіб, діагноз СНІД ставлять 12 людям, а помирають від СНІДу – восьмеро. Також в Україні зростає кількість ВІЛ-інфікованих жінок.

За оцінками експертів, до 2014 року загальна кількість ВІЛ-інфікованих громадян України становитиме від 479 до 820 тис. - 3,5 % дорослого населення. Причому 479 тис. осіб – це число, яке передбачає оптимістичний сценарій.

За даними прогнозу, у 2014 році 36–43 % від загальної кількості ВІЛ-інфікованих та 31–38 % числа смертей від СНІДу в Україні припадатимуть на Дніпропетровську, Одеську, Миколаївську та Донецьку області. 2014 року прогнозні показники смертності від СНІДу в цих областях у 1,5–2,1 рази перевищуватимуть середні показники по країні. Щорічні витрати на лікування СНІДу можуть сягнути в 2014 році 630 млн. грн. (за найгіршим сценарієм).

Слабка поінформованість людей про шляхи передачі інфекції – це основна причина високих темпів поширення хвороби.

Сприятливість до СНІДу загальна

Певну частину ВІЛ-інфікованих становлять підлітки віком від 15 до 17 років. Це переважно неповнолітні з послабленими родинними зв'язками та нерозвиненими життєвими навичками, “діти вулиці” та діти, що позбавлені батьківської опіки, утримуються в державних інтернатних закладах.

Більшість цих підлітків є ін'єкційними споживачами наркотиків, частина отримала ВІЛ-інфекцію статевим шляхом.

Серед ВІЛ-інфікованих підлітків 75% хлопчиків і 25% дівчаток.

Майже половина з них перебуває у конфлікті з законом, 80% проживають у родинах, 75% яких є неблагополучними.

Поради, які допоможуть Вам звести можливість зараження до мінімуму:

o    будем інформовані;

o    будем обачливі;

o    будем розбірливі;

o    будем чесними;

o    будем обережними;

o    не боятимемося лікарів.

Вправа "Ситуації, в яких ми ризикуємо"

Хід вправи

Питання: Чи відповідальна людина за наслідки своїх дій?

Учасники об’єднуються в 3 групи. Кожна група отримує по дві картки з описом ситуацій. Обговорюють і пропонують свій варіант поведінки в даній ситуації

І група

1. Твоя найкраща подруга зробила татуювання і пропонує тобі зробити теж саме (в неї залишилась голка та фарби), але попередила, що в разі відмови ваші стосунки зіпсуються.
2. На вечірці вам пропонують спробувати наркотичну речовину, від якої отримуєш велике задоволення. Кількість шприців менша ніж кількість бажаючих, то ж комусь прийдеться скористатися вже використаним шприцом.

II група

1. У парку є фонтанчик для питної води. Чи можлива передача через нього ВІЛ-інфекції?
2. Ви завжди з подругою плавали в басейні. Потім дізналися, що там займалися ВІЛ-інфіковані. Чи є ризик заразитися?

III група

1. На прийомі у лікаря Вам пропонують зробити щеплення простерилізованими шприцами (одноразові скінчилися). Ваші дії. Чи є ризик зараження ВІЛ-інфекцією?
2. Ви завжди купували пресу в одному й тому ж кіоску, але дізнались, що продавець ВІЛ-інфікований. Чи є ризик заразитися? Чи будете ви далі купувати там газети і журнали?

ВІЛ-позитивні і сьогодення. Вправа "Дискусія"

Ведучий об’єднує учасників у дві групи: в одній групі – учасники, які добирають аргументи щодо негативного ставлення до хворих на СНІД, у другій – які мають висловлювати толерантне ставлення до хворих на СНІД.

Групам пропонуються питання такого змісту:

o    Що ви відчуєте, якщо дізнаєтесь, що хтось із Ваших друзів хворіє на СНІД?

o    Чи вважаєте Ви, що хворій на СНІД людині слід залишити роботу (навчання)? (Обґрунтуйте відповідь)

o    Чи всі люди повинні пройти тестування на ВІЛ? Чому „так" або "ні"?

o    Як суспільство повинно поводитись з людиною, яка одержала позитивний результат тесту?

o    Чи потрібно попередити свого статевого партнера про захворювання? (Обґрунтуйте відповідь)

o    Що є більшим злом – СНІД чи люди, які хворі на СНІД?

Групи по черзі дають відповіді на питання, наводять аргументи, які обґрунтовують їх думку. Під час дискусії ведучий намагається зрозуміти, на яких знаннях і цінностях ґрунтуються відповіді учнів. Після дискусії учитель пояснює переваги толерантного ставлення суспільства до людей, хворих на СНІД

Висновок:

Думка, яка панує в суспільстві щодо ВІЛ/СНІД, сьогодні характеризується:

o    нетерпимістю до ВІЛ-інфікованих;

o    хибністю думки, що хворі на СНІД створюють загрозу для суспільства;

o    байдужістю та безпечністю більшості громадян, переконаних, що ця проблема їх не торкнеться;

o    впевненістю більшості людей, що ВІЛ уражає лише наркоманів, представників секс-бізнесу та медичних працівників (меншою мірою);

o    переконаністю більшості громадян у тому, що вирішення проблеми ВІЛ/ СНІД полягає у боротьбі з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД, а не з ВІЛ.

На щастя, є ряд факторів, усвідомлення яких допомагає планувати і впроваджувати заходи, спрямовані на призупинення не тільки епідемії ВІЛ/СНІДу, а й епідемії страхів і чуток, якими переповнена вся історія виявлення і розвитку пандемії. Зокрема:

o    шляхи передачі інфекції відомі, обмежені і можуть бути контрольовані людиною;

o    розвиток інфекції можна вповільнювати медикаментозним шляхом, тим самим продовжуючи життя – так ВІЛ-інфекція перетворюється на варіант хронічної хвороби;

o    у ході лікування концентрація вірусу в рідинах організму знижується, що майже унеможливлює передачу інфекції;

o    зняття стигми з ВІЛ-інфікованості та ВІЛ-інфікованих поліпшує життя не тільки їм та їхньому оточенню, а й сприяє своєчасному зверненню за допомогою, уникненню ризикованих контактів тощо.

Від страху і стигматизації, пов'язаної з ВІЛ/СНІДом, людство поступово переходить до усвідомлення того, що для призупинення епідемії потрібно не тільки говорити про ВІЛ-інфекцію та про те, яка вона небезпечна. Вочевидь, настає час вчитися жити в світі, де носієм інфекції може виявитись будь-хто, жити в світі, де є ВІЛ.

Складання "пам'ятки безпеки"

Матеріал: окремі картки, на яких записані способи, якими ВІЛ передається чи не передається.

Дошка ділиться вертикально на 2 частини. На одній частині дошки малюється червоне коло – сигнал небезпеки, на іншій – зелене коло. Картки тасуються і порівну діляться між командами. Команда читає текст на картці і прикріплює її в обраній зоні (безпека – небезпека), даючи короткий коментар, (якщо група не достатньо поінформована, можна застосувати варіант з підказкою групи: безпека – всі сидять, небезпека – встають, плескають в долоні тощо).

Червоний колір: ВІЛ передається:

o    через кров та інші рідини організму;

o    якщо користуються використаними ВІЛ-інфікованими шприцами;

o    якщо інтимні стосунки з ВІЛ-інфікованим не захищені (особливі стосунки між чоловіком і жінкою);

o    якщо переливають заражену кров;

o    якщо дитина народжується від ВІЛ-інфікованої матері (часто);

o    якщо контакти з кров'ю зараженої ВІЛ людини незахищені.

Зелений колір: ВІЛ не передасться:

o    через чхання, кашель;

o    за умови перебування в одному приміщенні з людиною, яка інфікована ВІЛ;

o    якщо сидіти за однією партою, корис­туватися спільними предметами та книжками;

o    якщо потискати руки;

o    якщо користуватися спільним посудом, постільною білизною, рушниками;

o    якщо користуватися спільними: ванною кімнатою, туалетом, сауною, басейном;

o    від домашніх тварин;

o    через поцілунки;

o    через укуси комах;

o    через обійми.

Складена „пам'ятка безпеки" узагальнюється і вивішується плакат

„Елементарні правила безпеки"

Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору

”У молитві схиляємо коліна"

Учитель. (Горить свічка)

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

(Учні читають вірш ”Фрагмент пам'яті” )

1 Учень.

 А люди біднії в село,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися в хатах,

Та й мруть….

2. Учень.

Сумують комини без диму,

А за  городами за тином

Могили чорнії ростуть.

3. Учень.

 Гробокопателі в селі

Волочуть трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини.

4.  Учень.

Дні минають,

Минають місяці.

Село навік замовкло, оніміло,

Кропивою поросло.

Учитель.

Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

(Учні читають свідчення очевидців).

5. Учень.

” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…”

Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.

6. Учень.

”Корда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в норки запасы, землей обворачивали их в круглих кучках, а мы уже ее раздалбывали зимой и забирали эти запасы”.

Петро Оливка, 1921 р.н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область.

7. Учень.

Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

8. Учень.

А мені згадався 1933-й ”То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська  біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то  довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…”

Письменник Олесь Гончар, 1918 р.н., щоденники, запис від 23.08.1980р.

Учитель.

”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”

Спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

Голодомор мовою фактів

Складовими політики Голодомору  були:

-         Насильне вилучення всіх продовольчих припасів

 (Читають учні).

9. Учень.

Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;

10. Учень.

Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

11. Учень.

Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

12. Учень.

Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Учитель.

Блокада мешканців окремих територій та всієї України:

(Читають учні)

13. Учень.

Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;

14. Учень.

Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

Учитель.

У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

(Читає учень.)

15. Учень.

Наказ Президента України «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору».

Ушановуючи пам'ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років, з метою донесення правди про геноцид українського народу до української громадськості і міжнародної спільноти та у зв’язку з 75-ми роковинами цієї трагедії Постановляю:

1.     Оголосити в Україні 2008 рік, Роком пам’яті жертв голодомору.  

2.     Координаційній раді з підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні спільно з організаційним комітетом з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 75-ми роковинами голодомору в Україні забезпечити організацію та координацію заходів з проведення року пам’яті жертв Голодомору.

3.     Кабінету Міністрів України: проаналізувати стан виконання Закону України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», нормативно-правових актів щодо підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та вжити необхідних заходів щодо забезпечення їх реалізації; вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування видатків пов’язаних із підготовкою та проведенням Року пам’яті жертв Голодомору.

4.     . Міністерству закордонних спав України за участю Міжнародного координаційного комітету Світового конгресу українців для планування відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні, розробити у місячний строк план тематичних заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років, забезпечити його реалізацію закордонними дипломатичними установами України із залученням української громадськості за кордоном.

Президент України В.Ющенко

М.Київ 24 листопада 2007 року

№1144/2007

Учитель.

Отже ти вже знаєш, що 1932-1933 роках в Україні був страшний штучно творений голод, під час якого померли мільйони українців. Чого так і називають – Голодомор. Твоя родина теж, мабуть, постраждала від голоду. Розпитай батьків, бабусю з дідусем, кого з твоїх родичів забрав голодомор.

«Сімейні хроніки» - заведи зошит з такою назвою. Запиши у ньому всіх своїх родичів: живих і тих, хто помер (зазнач дати народження і смерті) – намалюй родинне дерево. Роби у зошиті нові цікаві записи про родину. Це буде твоя пам'ять, пам'ять твоєї родини. Сімейні хроніки пишуть у всьому світі.

На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у суботу 22 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Україна пам’ятає!

Світ визнає!

Виховний захід

« Революція гідності:  свобода означає відповідальність »

Вчитель: Революція гідності – це новий термін, який визначає політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані відходом політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Однією з головних причин протестів стала надмірна концентрація влади в руках Президента Віктора Януковича та його «сім'ї».

Учень:

Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа - частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

 Понад Майданом сонця лик сія...

Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України)

Вчитель:Сьогодні ми пройдемо з вами етапами  Єврореволюції, згадаємо основні події тих 94 днів. Під час боротьби українського народу проти режиму формувалося громадянське суспільство, вражаючи світ, а серце Європи билося на Майдані . Чому? Отже,  «Революція гідності : як це було?»

Учень1. 21 листопада Кабінет Міністрів України на своєму засіданні прийняв розпорядження, згідно з яким процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, а також рішення Кабінету міністрів України від 18 вересня2013 р. було призупинено.

Учень 2 29 листопада, після непідписання Януковичем Угоди у Вільнюсі «майдани» стали непотрібні і були згорнуті, але деяка частина учасників не підкорилася вказівці про розпуск і продовжила акції на підтримку євроінтеграції. Ці акції, в умовах згортання «майданів» владою, перетворились на символ непокори владі і трансформувались в нові Майдани. Найбільший з таких Майданів виник в Києві на Площі Незалежності. В ніч з 29 на 30 листопада для розгону цього Майдану влада застосувала силу.

 

Учень3

У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві В. В. Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану в Києві. О 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з Майдану: людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки.

 

Учень 4

У відповідь на побиття студентів, на Михайлівську площу, де перебувала частина побитих з Майдану Незалежності, зібрались тисячі киян та гостей столиці. Вдень на Михайлівській площі виник стихійний мітинг. Подальший розвиток подій отримав назву «Єврореволюція» або «Європейська революція»

 

 Учень1.В річницю Референдуму про суверенітет 1991 року на майдани і вулиці Києва вийшли, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 млн. протестувальників. Цього ж дня відбулася спроба штурму Адміністрації Президента.

Учень 2. В ніч проти 11 грудня, незважаючи на завірення Президента України, які він виголосив перед спеціальним представником ЄС Кетрін Ештон, спецназ та внутрішні війська розпочали масову акцію на витіснення мітингувальників з зайнятих ними позицій. Груба сила та спецзасоби, в основному, не застосовувались. На заклик про допомогу до Майдану з міста почали підтягуватись добровольці. В результаті, для уникнення оточення з боку Майдану та міських добровольцыв, спецназ та внутрішні війська змушені були відступити.

 

Вчитель. Протягом Єврореволюції щонеділі збиралися народні віча, а вимоги народу ставали радикальніші – вони вимагали відставки Януковича.Характер протесту був мирний, в рамках закону. Громадянське суспільство проявляло свої найкращі риси.

   

Учень 3. Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. В ході протистояння, крім каміння та «коктейлів Молотова», повстанцями були збудовані метальні машини — требушет та велетенська рогатка, також була виготовлена «картопляна гармата». Cвоєю організацією та застосованими іноваціями повстанці неодноразово викликали живе захоплення у світі.

 

Учень 4. В той же час прибічники влади — «невстановлені особи», бійці спецпідрозділів та титушки — застосовували нелюдські методи, включаючи викрадення, катування (Ігор Луценко, Дмитро Булатов) та вбивство активістів (Юрій Вербицький), тортури з роздяганням та фотосесіями на морозі (Михайло Гаврилюк), що, в цілому, вказує як на надзвичайну жорстокість влади, так і на спеціальне спрямування спецпідрозділів проти власного народу. Тітушки, не тільки взаємодіяли з спецпідрозділами, але й використовували при цьому вогнепальну зброю.

 

Учень1 Проти протестувальників були застосовані світлошумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння. Від куль снайпера загинули 2 протестувальники: Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.

 

Учень2 18 лютого, в день, коли Верховна Рада мала розглянути можливі зміни до Конституції, до будівлі Верховної Ради підійшли протестанти. Це призвело до поновлення жорстокого силового протистояння між повстанцями та силовиками. Бойові дії велись, в тому числі, з застосуванням вогнепальної зброї. Декілька людей з обох боків загинуло.

Учень 3 19 лютого, о 20:00 спецпідрозділи розпочали штурм Майдану з боку Європейської площі та вулиці Інститутської з використанням бронетехніки. На ранок 19 лютого число загиблих склало 25 чоловік, в тому числі: 9 співробітників силових структур; 16 мирних громадян та бійців самооборони Майдану.

 

Учень4. 20 лютого1914 року назване «Кривавий четвер». Близько 9-ї ранку Майдан перейшов в наступ і, не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені 18-го числа позиції і розширив контрольовану зону. Найбільш жорстоке та криваве протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж пів-сотні повстанців.

 

Учень1

Цього ж дня надвечір розпочались перемовини європейських міністрів і опозиції з Януковичем, в результаті яких Янукович погодився на дострокові вибори Президента не пізніше грудня 2014 року, а протиборчі сторони мали бути здати зброю протягом 24 годин. Інформація від лідерів опозиції про результати переговорів викликала обурення Майдану, їх виступ перервав Володимир Парасюк, один з сотників Майдану, який зазначив, що якщо назавтра до 10-ї години ранку Янукович не складе повноваження, його сотня піде на штурм зі зброєю— саме в цей час перед головною сценою Майдану проносили труни з загиблими повстанцями…

Відео «Пливе кача по Тисині»

Заключне слово вчителя

Виховна година

"Д. Яворницький – співець українського козацтва"

Часом великих наукових звершень і досягнень в українській історичній науці, особливо у різних галузях вивчення історії України, була остання чверть XIX — початок XX ст. Це був дуже плодотворний період у розвитку української історіографії всупереч реакційній великодержавній політиці російського царизму щодо України і українського народу, національна свідомість якого дедалі зростала.

Наукова творчість Дмитра Івановича Яворницького, визначного українського історика, археолога, етнографа, фольклориста і письменника, припадає на час діяльності багатьох з названих істориків і продовжувалась значний проміжок часу. 3 початку 80-х рр. XIX ст. і до кінця 30-х рр. XX ст., хоч останні роки моральних, ідеологічних та службових переслідувань академік АН УРСР Д. І. Яворницький фактично був позбавлений можливості плідно працювати і не друкувався.

Академік Дмитро Іванович Яворницький (Еварницький; 1855 – 1940) є видатним дослідником історії запорозького козацтва і культурно-громадським діячем України кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Великий патріот України, він віддано працював на збереження національного потенціалу й сам був знаковою постаттю цього потенціалу. Учений вельми прислужився справі створення інтелектуального ґрунту для прийдешніх поколінь. Вагомим є внесок Д. Яворницького у вітчизняну науку, освіту, соціальні інститути, систему соціальних і творчих стосунків тощо.

Народився Д.І. Яворницький 8 листопада 1855 р. в с. Сонцівці Харківського повіту, Харківської губернії (нині с. Борисівка Дергачівського р-ну) у родині псаломщика. Початкову освіту здобув у рідному селі. 1874 р. поступив до Харківської духовної семінарії, але не скінчив її. Його вабили світські науки, особливо історія, література, мистецтво, це визначило подальші шляхи навчання та праці. У 1877 р. Яворницький покинув семінарію. Того ж таки 1877 р. він успішно склав екзамени на історико-філологічний факультет Харківського університету.

Час навчання в університеті припадає на вельми сумний період в історії української культури і літератури. Наступ реакції в 70-80-х роках супроводжувався забороною української мови, переслідуванням прогресивних письменників і вчених. Тільки мужні люди, справжні патріоти вітчизняної культури могли зважитись у таких умовах активно працювати в галузі українознавства, публічно виступати на захист рідного письменства. У Харківському університеті такими були відомі вчені-філологи: Олександр Потебня, Микола Сумцов, наукові інтереси яких охоплювали всю слов'янську філологію. Від своїх вчителів Яворницький сприйняв і потяг до різносторонніх знань, і почасти їхню наукову методологію. У 1881 році він закінчив історико-філологічний факультет і був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. За відхилення запропонованої теми з історії Фінляндії його позбавили можливості працювати в університеті. Одночасно молодий дослідник викладав історію в одній із гімназій Харкова. У період навчання та роботи в Харкові (1877–1885) Д.Яворницький майже щороку під час канікул або відпусток вирушав у подорожі запорізьким краєм, витрачаючи на це свій і без того мізерний заробіток. Він обстежив усі місця, де колись містилися коші, місця господарської діяльності козаків, битв із ворожими військами, фортеці, лісові урочища, дніпровські пороги, степові могили, церкви і монастирі на величезній території колишнього Запорізького краю. Там учений робив археологічні розкопки й топографічні виміри, замальовки пам'ятних місць, збирав документи і матеріали, свідчення старожилів, пісні, думи, легенди, перекази про життя і подвиги запорожців. Усе це дало дослідникові величезний матеріал для написання історії запорозьких козаків та славнозвісної Січі. Він невтомно розшукував документи в архівах Харкова, Катеринослава, Одеси, Києва.

Молодого обдарованого історика у 1883 році обирають членом Історико-філологічного товариства, яке було засноване при Харківському університеті, що діяло з 1877 року. Там працювали О.Потебня, М.Сумцов, Д.Багалій, О.Єфименко, І.Манжура.

У Харкові місцеві чиновники робили все, щоб перешкодити молодому вченому працювати у галузі українознавства. Під підозрою виявилися і його експедиції в Запорізький край та публічні виступи. Це привело до того, що Д.І.Яворницький влітку 1855 року переїхав до Петербурга, де влаштувався викладачем історії і літератури приватної гімназії, викладав в кадетському корпусі, театральному училищі. Працював в архівах.

Тут він близько зійшовся з І. Рєпіним, В. Стасовим. Дружба з І. Рєпіним збережеться на все життя. Відомо, що Д.І. Яворницький був діяльним радником великого російського художника у створенні знаменитої картини “Запорожці" і навіть позував йому в одязі січового писаря. Тоді ж у гуртку прогресивної інтелігенції Яворницький познайомився з художниками М. Микешиним, І. Шишкіним, К. Маковським, зустрівся з корифеями української сцени М. Кропивницьким, М. Заньковецькою, М. Старицьким, М. Садовським, М. Саксаганським, І. Карпенко-Карим.

Д. Яворницькому належить пріоритет у створенні комплексного дослідження з історії запорозького козацтва. У працях ученого, передусім у фундаментальній трьохтомній “ Історії запорозьких козаків ”, здобули висвітлення різні аспекти історії запорозького козацтва: політичні та воєнні події, економічне життя, побут, торгівля, стосунки із зовнішнім світом, культура та духовний світ запорожців, природне середовище, в якому існувало козацтво . Окремі розвідки дослідник присвятив своїм улюбленим героям П. Конашевичу-Сагайдачному, І. Сірку, П. Калнишевському, О. Гладкому.

Яворницький зображений на картині Іллі Рєпіна «Козаки пишуть лист турецькому султану» писарем, у центрі картини.

Десятки років збирав Д. Яворницький “ залишки ” запорозької старовини і перекази народу про козаччину. Внаслідок цієї наполегливої праці вченого з’явилися монументальні збірки документальних, фольклорних і лексичних матеріалів . Багато джерел, зібраних істориком, ще чекають на публікацію.

Яворницький — засновник нового напрямку в українській історіографії, пов’язаного з новим підходом у методиці залучення та використання історичних джерел. Вперше у дослідженнях з історії України ним широко залучались та аналізувались поряд з письмовими джерела різних інших типів: фольклорні, різноманітні зразки усної народної творчості, у переважній більшості вперше ним зафіксовані (народні перекази, спогади старожилів, нащадків запорозьких козаків, записи творчості кобзарів, приказки, народні пісні), пам’ятки матеріальної культури й побуту, дані топоніміки, гідрографії, історичної географії, народної медицини, народних вірувань, тощо. Всі ці свідчення у сукупності вчений використовував для розкриття багатогранної та всебічної історії широких народних верств, особливо українського козацтва. Слід зазначити, що не лише до Яворницького, але й після нього таких комплексних праць з історії України ніхто не виконував.